Міністерство освіти і науки
України Хмельницька обласна державна адміністрація Новоушицьке управління
освіти
Всеукраїнська
історико-географічна експедиція
«Історія міст і сіл України»
Перлина
Поділля – село Отроків
Екскурсія
Виконавець: Краєзнавчий гурток.
Отроківська ЗОШ І-ІІІ ст.
Новоушицького району.
Керівник:Гандзюк Сергій
Васильович.
Вчитель історії
Отроківської
ЗОШ І-ІІІ ступенів.
2011
Вступ
Нинішній час відкриває
широкі можливості для відродження історичної
пам'яті народу. Важливу роль у цьому процесі покликане відіграти історичне краєзнавство, яке сьогодні активно
освоює нові сторонні грані історичного минулого. "
Історія міст і сіл — одна із ключевих проблем, яка
висунута на авансцену історичного
краєзнавства самим життям. Йдеться про історію кожного населеного пункту, як типу поселення і клітинки суспільного організму.
Цікавою по своєму є історія Отрокова. У період
існування Миньковецької держави село Отроків перетворюється у багате село, друге
за значимістю, після Миньковець. Граф Ігнатій Мархоцький відмінив панщину у
своїй державі, ще у 1795 році, за 53 роки раніше, як це зробили у
Австро-Угорській імперії(1848р.), і за 66 років, коли було відмінено кріпосне
право в Російській імперії(1861р.). Навіть після смерті графа Ігнатія у 1827
році, занепаду Миньковецької держави, селяни ще довго згадували доброго пана і
дякували йому за те, що дав їм волю.
Непростою є і
сьогоднішня доля Отрокова. Глибочезна економічна та духовна криза вимагає від нинішнього покоління
отроківчан мудрих та виважених рішень,
прийняти які неможливо без глибокого знання попереднього історичного досвіду.
По-різному складалася доля села та його
жителів протягом багатьох століть. Отроків, як і кожне село, пережив багато
потрясінь та підйомів. Але, не зважаючи на негаразди, село живе та радує нас
своєю неповторною природною красою, архітектурними пам’ятками, які притягують
туристів із різних куточків України, Польщі.
Завдання даної праці познайомити широкий
читацький загал з історичною долею
древнього, але водночас і молодого Отрокова, пробудити інтерес людей вивчати та популяризувати історію свого села чи міста. Адже історія будь-якого населеного
пункту по-своєму цікава та повчальна. Без її історичного пізнання не
можна виховати почуття господаря, патріота своєї землі.
Мальовниче село Отроків, що на Новоушичинні, знаходиться від обласного
центру на віддалі 100 кілометрів. З вокзалу №1 перший автобус на Нову Ушицю
відправляється о 5.30. Через дві години ви прибудете в село Антонівку, що за 5
кілометрів від Отрокова. В Антонівці можна чекати на попутку, але для
справжнього туриста пройтися 5 кілометрів, це не проблема!
Буквально через 45 хвилин неквапливої ходьби, і ви вже на початку нашого
славного села.
Історія села
Село Отроків має свою яскраву індивідуальну
історію. Але, перш за все, щоб почати її розповідати – треба дослідити, - де
початок історії села.
Територія сучасного села, а це територія
від старого Польового стану до Переліска була заселена з глибокої давнини. Про
це свідчить такий факт: на земельній ділянці, яка знаходиться напроти хімічного
складу були знайдені:кам’яні скребки, наконечники до стріл, проколки та інше.
Всі знахідки зараз знаходяться в Новоушицькому районному музеї. Знаряддя праці
були не шліфованими. Тому можна вважати, що люди, які користувалися цими
знаряддями праці, проживали в епоху мезоліту (середній кам’яний вік) -
приблизно 11- 8 тисяч років тому назад. В давнину (територія старого Польового
стану, Переліски, Шабровий горбик, територія відгодівельного комплексу ) ця
місцевість вся була покрита водою.
На цій території були величезні озера. Саме
в цей період люди почали займатися не тільки мисливством, а й рибальством.
Період мезоліту збігається із закінченням льодовикового періоду. Встановився
клімат, близький до сучасного. В цей період люди придумали лук та стріли,
гарпун, човен.
На даний час на цій місцевості залишилися
мочарі і маленькі озерця. На жаль, наша місцевість ще погано вивчена, обстежена
археологами, тому залишається багато нерозгаданих таємниць історії давніх людей
на цій території села.
В перших століттях нашої ери наша
місцевість була заселена ранньослов’янськими племенами. Цей період
представлений пам’ятками черняхівської культури ( ІІ – V ст.. н.
е.. )
На території села ( від магазину до школи )
на присадибних ділянках часто виорюються черепки – рештки черняхівського
посуду, знаряддя праці, рештки жител, які були земляного і напівземляного типу,
кам’яні сокири.
Наші предки в цей період вже займалися
землеробством, вирощували пшеницю, ячмінь, просо. Поряд із землеробством
розвивалося і тваринництво.
Багато періодів з історії села Отрокова
є недослідженими, але в загальному плані – Отроків, по зрівнянні із
навколишніми селами, є самим насиченим в історико-археологічному плані. Тут
залишилися такі архітектурні пам’ятки: скельний монастир (по – сільському Стара
Ґрота ), залишки замку графа Ігнатія Мархоцького, Тріумфальна арка (по-сільському
Панські ворота ), Храм миру(по-сільському Нова Грота).
А
тепер розповімо про історію заснування села Отрокова. Є версії заснування села.
Перша версія – легенда, яку знає
майже кожний житель:
Коли
повз яр проїжджав пан ( прізвище його не відоме), то він почув сильне дзюрчання
джерельної води ( по – сільському джерело називають – Голова ). Коли кучер
зупинився, пан спустився у яр, щоб напитись води. Там він побачив трьох юнаків
– отроків, обірваних, голодних і наляканих. Пан запитав їх, що вони тут
роблять? Вони йому відповіли, що – тут живуть, і що втекли від свого злого
пана, який знущався над ними. Втікачів новий пан не покарав, а навпаки дозволив
їм оселитися над яром. По цій легенді три юнаки – отроки мали прізвища –
Романюк, Гоголь, Шумеляк. Саме в честь цих юнаків – отроків було названо село –
Отроків, яке було засновано приблизно у XVII ст..
На даний час в нашому селі є дуже багато
прізвищ, що походять від отроків – Романюк,
Шумеляк, Гоголь. Щоб розпізнавати кожного жителя села серед однакових
прізвищ, почали придумувати оригінальні прізвиська, якими наше село дуже
“рясне”.
Друга версія: у лісі, який називається Білавина,
є Нова і Стара Ґрота. Нова Ґрота побудована за ідеєю графа Ігнатія Мархоцького
на кінці XVIII ст.. Стара Ґрота, має природнє
походження. Вона має вигляд печери, прорубаної у скалі з вікнами і шістьма
сходинками, келією. Археологи довели, що ця печера – є скельний монастир XI ст.
Вірогідно за все, монахів було троє і, можливо, в них могли бути прізвища – Гоголь,
Романюк, Шумеляк. До посвячення в монахи вони, можливо були князівськими
слугами, або дружинниками. В Київській Русі князівські слуги і дружинники
називалися – отроками. За цією версією Отроків заснований
приблизно в XI ст..
Версії заснування Отрокова правдоподібні і мають право на існування. В селі є вулиці, назви яких склалися
історично. Назва вулиці Бадівка походить від давнього слова “Бадіка” - старший
за віком чоловік. Можливо, в честь цього чоловіка було названо вулицю. Є ще
одне походження цієї вулиці від слова – “баддя” – важке дерев’яне відро із
залізною обковкою. Можливо, на цій вулиці жив майстер, який виготовляв бадді і
від цього пішла її назва. Вулиця – Ворочок; має таку назву від свого
розташування, що нагадує ворочок – конусоподібний мішечок для відціджування
сиру. Вулиця – Загородня має таку назву, тому що розташована за городами
Центральної вулиці. Яр розділяє дві вулиці, тому вони так і називаються – Над’ярні.
Назва вулиці Дурняки має безпосереднє відношення до часів правління
графа Ігнатія Мархоцького; граф роздавав тут землю селянам “задурно ”, тобто
безоплатно. Земля тут була раніше не обробленою, з глиною, і не зовсім
врожайною, тому Ігнатій не збирав податків за землю із цих людей.
На сьогоднішній день вулиці мають нові офіційні
назви, але жителі називають їх давніми назвами.
Екскурсійний
маршрут
(одноденний).
Розпочинати нашу цікаву екскурсію треба
обов’язково із Отроківського замку(Див.додаток 1), який є окрасою села. Завдяки старанню та
наполегливості нового власника отроківського маєтку – Ігоря Віталійовича
Скальського, проходять реставраційні роботи. Починаючи із 2008 року з
ініціативи власника, саме тут, на території замку проводиться щорічний
фестиваль – 16 серпня, присвячений пам’яті колишнього власника замку – графу
Ігнатію Мархоцькому і Миньковецькій державі, до якої свого часу входило село
Отроків. Саме 16 серпня граф проводив Свято
Обжинків, присвячене давньоримській богині землеробства – Церері.
У 1788 році помирає Войцех Мархоцький –
дядько Ігнатія Мархоцький. З великими труднощами Ігнатій через суд добивається
своєї спадщини. Ігнатій був змушений виплатити борг дядька своїм сестрам - 800000 злотих. Як показав час, Ігнатій
Мархоцький виявився великим реформатором і кмітливим підприємцем.
Для
себе і для власної родини Миньковецький володар велів спорудити чотири
резиденції – по одній: для весни(Притулія), літа(Отроків), осені(Побійна), зими(Миньківці).
На даний час збереглася лише отроківська літня резиденція, одна із розкішних,
посеред дивовижної краси парку, прикрашеного гротами, колонами, статуями.
Опис Отроківської літньої резиденції
взятий із книги польського архітектора Романа Афтаназі:
«Там на місці скромного двору дядька
(Войцеха), на високій горі, добудував він замок. Будова ця мала форму
неправильного квадрату, з двох боків якого, були високі двадцятиметрові стіни,
майже без вікон. До цих двох боків прилягали шести і восьми бокові башти, які
з’єднувалися між собою павільйонами. В середині закритої, з усіх боків будівлі,
було подвір’я, в середині якого бігли криті коридори (на даний час збереглися
замуровані входи в стінах, до яких йшли коридори). В одному з бастіонів
розміщено бібліотеку, в другому, найбільшому, відбувалася перенесена сюди з
Миньковець рада. Тут, під підлогою знаходилася тюрма, для тих, хто провинився.
Одні двері залу “Радного” вели на балкон, який був збудований над прірвою, дуже
глибокою, спеціально зроблений в найвищому місці, звідки відкривався прекрасний
краєвид; на першому плані – бистрий потік річки Отроківка, що впадала в
річку Ушиця. Збоку від залу був ряд жилих кімнат Мархоцького з вузькими
переходами і потаємними коридорами. На даху виднівся здаля залізний прапорець.
Крім замку, архітектори, яких наймав
намісник Миньковець, збудували в Отрокові ряд інших будинків, серед них висока
класична огорожа, яка веде до парку. Сад, який тягнеться з самого верху до
підніжжя високої гори, був посаджений, ще за часів каштеляна Саноцького. “ Граф
Редукс”(так називав себе Ігнатій Мархоцький) збільшив територію парку і назвав
його “Біла вежа” (вірогідно, саме від цієї назви походить назва лісу – Білавина).
Росли там величезні дуби, явори, берези, буки і тополі, бальзамічні та інші
дерева, серед яких було багато хвойних”.
Після
екскурсії по території замку поступово підходимо до Тріумфальної арки(Див.додаток
3) – візитної картки Отрокова. Ця велика і потужна споруда(висота 9 м ., ширина стін – 2.5м.) за часів Ігнатія Мархоцького служила вїздною
брамою з боку села Притулівки. Біля воріт стояли два охоронці, які перевіряли,
що везуть і вивозять із отроківського замку.
Стоячи під аркою можна загадувати бажання,
яке обов’язково збудеться.
Потім по так
званій Білій дорозі, яка тягнеться через ліс – Білавину спускаємося в село
Притулівка. В лісі можна помилуватися великими граційними деревами – буками,
два із них посаджені ще за часів графа Ігнатія Мархоцького.
Ось поступово, не поспішаючи, милуючись
краєвидами природи, насолоджуючись свіжим лісовим повітрям, опиняємось біля
річки Ушиця. Крокуючи берегом річки, потрапляємо до чудової архітектурної
пам’ятки ХVІІІ ст.- Храму Миру(Див.додаток 4), або
як сільські жителі називають – Нова Грота.
Храм Миру побудований графом Мархоцьким
наприкінці ХVІІІ ст. Ця споруда знаходиться біля
підніжжя лісу, 50 метрів від річки. За часів графа тут відбувалися різні
зустрічі пана з іншими поміщиками. Був побудований лабіринт, спеціально для
дитячих розваг. Всередині Гроти були оздоблені кімнати для культурного
відпочинку, та розваг. На стінах висіли дорогоцінні картини, величезні
вапнякові каміння були закриті багатими узорами килимами. Ознайомившись із
всіма принадами Храму Миру, тут же на місці можна перепочити, покупатися в
річці, розпалити вогнище, попити джерельної води, щоб набратися сил. Адже нас
попереду чекає скельний монастир(див.додаток 5), до якого треба підніматися по
дуже крутому схилу.
Метрів за двадцять від Храму Миру виходимо
на стежку, яка і приведе нас до скельного монастиря. Для того, щоб було легко
підніматися по крутосхилу були зроблені сходини. Нас зустрічає похмурим
поглядом Сивий монах(див. додаток 5) – скеля із виглядом людського обличчя –
геніальне творіння природи. Буквально через хвилину ми потрапляємо в середину
монастиря, ніби умовно переміщаємося в ХІ століття. Нас зустрічають холодні сірі, оброслі
мохом стіни скельного монастиря(по-сільському Стара Грота).
Стара Ґрота, має природнє походження. Вона
має вигляд печери, прорубаної у скалі з вікнами і шістьма сходинками, келією.
Археологи довели, що ця печера – є скельний монастир XI ст. Монастир
має довжину 35 м .,
діаметр келії – 3 м .,
висота – 2,5 м ..
В коридорі монастиря є видовбані місця у камені для ікон і свічок, є різні
схованки, які, мабуть, що служили для зберігання свічок, одягу, харчів. На
вершині монастиря є джерело, вода якого стікає на виході із монастиря, цю воду
1000 років тому назад пили монахи. Монастир розташований близько 150 м . від річки Ушиця, тому
можна вважати, що монахи були не тільки мисливцями, а й справними риболовами і
могли себе прогодувати в будь-яку пору року. Діаметр келії дозволяє розпалити
вогнище і навкруг нього розміститися трьом чоловікам. Вірогідно за все, монахів
було троє і, можливо, в них могли бути прізвища – Гоголь, Романюк, Шумеляк.
Саме із цими прізвищами пов’язуємо історію походження села. До посвячення в
монахи вони, можливо були князівськими слугами, або дружинниками. В Київській
Русі князівські слуги і дружинники називалися – отроками.
Перш ніж випити джерельної монастирської
води, киньте в джерело декілька дрібних монет – на здоров’я і щастя, та й для
того, щоб колись повернутися до цього райського куточку отроківської землі.
Зверху монастиря перед нами відкривається
чудовий краєвид річки Ушиця, яка звивається неначе змійка поміж верби.
Намилувавшись чудовим куточком природи, рушаємо далі по крутій стежині, вверх
через весь ліс.
Через деякий час виринаємо із лісу на
поверхню гори. Звідси вдалині видніється Тріумфальна арка, біля якої ми вже
були. Ми подолали по кругу майже 5 кілометрів.
Наш маршрут триває. Незабаром ми підходимо
до своєрідної пам’ятки Отрокова – старого цвинтаря(див.додаток 6). Він
знаходиться 300 метрів від лісової стежки, по якій ми вийшли із лісу.
На Отроківському старому цвинтарі
нараховується близько 300 поховань. Перше поховання датується 1830-м роком, а
останнє 1909-м роком. На нашу думку, дуже різко обривається зв’язок між
поколіннями. Це простежується не тільки в нашому селі, але й в сусідніх селах.
Мимоволі виникає питання, а де ж хоронили отроківчан до 1830р.? На це питання
дуже складно дати однозначну відповідь.
При дослідженні старого кладовища, нами
зроблені такі висновки: середній вік життя наших односельчан у ХІХ ст. становив
60 років. Короткий вік селян мав на те свої причини – важка кріпацька праця,
невиліковні хвороби (чума, тиф та інші), соціальна напруга на селі.
Спостерігається також висока дитяча смертність.
В нашому селі в ХІХ ст. проживали поляки:
Жанінія Шимковська (р. н. н. – 1860р.), Павло Шимковський, Карл Добровський (р.
н. н. – 1839р.), Філімон Плаковський, Агафія Плаковська (1840р. н. – 1900р.),
Петро Белінський (1858р. н. – 1871р.), Іван Іоснєвський (1840р. н. – 1905р.),
довгожителькою села була Марія Лапій – 100 років – (1787р. н. – 1887р.).
Цікаво також, що на пам’ятниках не корінних
жителів Отрокова робили написи, наприклад: Григорій Хащеокий (р. н. н. –
1866р.) – Родом с Калюса Большого(село, затоплене у 1981 році). На багатьох
пам’ятниках зроблено написи грецькою мовою -
ІЪ ХЪ НІКА,
що означає Ісус Христос – Переможець.
На сьогоднішній день залишилися забутими і
невживаними чоловічі та жіночі імена наших предків: Парасковія, Сімеон,
Тодорка, Агріпіна, Танасій, Мотрона, Никифор, Палазія, Євдокія, Авксентій,
Арсен, Домнікія, Стефанія, Філімон, Агафія, Килина, Жонтій, Єремій, Владилен,
Терентій.
Повільними кроками підходимо до пам’ятника(див.додаток
6), який викликає цікавість у кожного туриста. Він знаходиться на краю
кладовища. Старожили розповідають, що
тут похована дівчина, яка померла від укусу гадюки. Тому на її
могилі витесана із каменя гадюка звивається кругом хреста. За давньою легендою,
якщо в селі довго не було дощу, то йшли на цвинтар, наливали свяченої води в
отвір, зроблений зверху хреста, крутили хрест три рази кругом своєї осі. Через
деякий час приходили чорні хмари і починався дощ. В наш час, це вже перевірений
факт. Все-таки, є небесні сили, якими можна керувати за допомогою людських чар.
Після відвідування старого кладовища,
обов’язково треба помолитися за душі померлих, за те, що потривожили їхній
вічний сон.
Виходимо на центральну дорогу, яка приведе
нас до церкви(див.додаток 7), побудованою за кошти графа Ігнатія Мархоцького у
1807 році. Церква побудована на честь Святої мучениці Парасковії. Ззовні вона
нагадує польський костел, але це типова без
банна українська церква. Починаючи з 1948 року радянська влада переобладнала
церкву на будинок культури. Але у 1998 році завдяки старанням та наполегливості
сільських вірян та отця Миколи Могили будинок культури був переобладнаний знову
на церкву. Таким чином, історична справедливість перемогла. На даний час церква
належить Київському Патріархату. Біля самої церкви знаходиться Пам’ятник
загиблим воїнам – односельчанам(див.додаток 7) та пам’ятник воїнам – визволителям.
Віддаємо пошану загиблим солдатам.
На цьому і закінчується наша цікава і
пізнавальна екскурсія. Пам’ятайте, Отроків завжди радий туристам, гостям, і
чекає на Вас!
Висновки.
1.
Отроків – село, багате на історико–архітектурні
пам’ятки та неповторні краєвиди.
2.
Отроків – туристичний центр
Новоушиччини.
3.
Пам’ятки Отрокова потребують охорони та реставраційних
робіт.
4.
Рекомендуємо туристам, незалежно від
віку, пройти цим маршрутом.
5.
Хто не знає свого минулого, той не
вартий майбутнього!
Використана література
1.Афтаназі Р.
Резиденції на давніх кресах Речі Посполитої. Подільське воєводство. Вроцлав.
1996.
2. Антоній Юзеф Роллє. Граф Редукс.
– Дрогобич: Відродження, 2008.
3. Трубчанінов
С.В., Винокур І.С. Історія Поділля та
Південно-Східної Волині – Центр Поділлєзнавства, 1993.
4.
Гандзюк С. Отроків. До кращого життя. – Дрогобич: Відродження, 2008.
5.
Сутковецький Володимир. Віск і криця. –
Хмельницький, 1990.
6. Оліневич
С. Миньковецька Держава. – Дунаївці, 1993.
7. Наукові
записки Центру Мархоцькознавства. (Упорядник В.А.Захарєв). – Івано-Франківськ:
Грань, 2010. – Т.2,- 148с.
Додаток 1
Отроківський замок. Малюнок І. Шиманського –
1884р.
Кутова вежа замку
Додаток2
Ворота маєтку
Фрагменти замку
 |
Додаток 3
Гордість Отрокова – Тріумфальна арка.
Башта замку – єдина, що вціліла.
Додаток 4
 |
Храм Миру.
Храм Миру.
 |
Додаток 5
«Сивий монах» охороняє скельний
монастир
 |
Вхід у монастир.
 |
Додаток 6
 |
Старе кладовище.
Могила, де похована
отроківська ворожка, яка померла від укусу гадюки.
Додаток 7
 |
Церква і сільська рада в одній будівлі.
 |
Пам’ятник загиблим воїнам.
Комментариев нет:
Отправить комментарий